
Військове замовлення після Корейської війни
Російська Вікіпедія пов'язує появу луцького позашляховика з Корейською війною. Вона показала, що армії потрібен легкий плавучий всюдихід, щоб підвозити боєприпаси, вивозити поранених з поля бою, вести розвідку й буксирувати легкі гармати та міномети. ГАЗ-69 для цього не дуже підходив, а створена на його базі амфібія ГАЗ-46 вийшла надто вузькоспеціалізованою. Так з'явилося завдання на ТПК, транспортер переднього краю.
Компонування вийшло незвичним. Водія посадили посередині машини, спиною до нього сидів санітар, а боки кузова займали ноші з пораненими. Гребного гвинта не було: на воді транспортер рухався, обертаючи колесами. Відкидна рульова колонка дозволяла за потреби кермувати напівлежачи.
НАМІ: від НАМІ-032 до «Огонька»
За російською Вікіпедією, групу в НАМІ очолювали Б. М. Фіттерман і Ю. А. Долматовський, а перший дослідний зразок НАМІ-032Г зібрали наприкінці 1956 або на самому початку 1957 року. Він мав мотоциклетний двигун Ірбітського заводу, склопластиковий кузов, торсіонну підвіску і колісні редуктори, які збільшували дорожній просвіт. Випробування показали, що двигунові бракує потужності й тяги, а пластиковий кузов занадто крихкий для десантування. До 1961 року підготували документацію і зібрали прототипи НАМІ-032С зі склопластиковим кузовом і НАМІ-032М із суцільнометалевим.
Паралельно в НАМІ робили цивільний всюдихід для села. Німецька Вікіпедія пише, що орієнтиром спершу був австрійський Steyr-Puch Haflinger, а перший прототип НАМІ-049 мав двоциліндровий опозитний двигун від мотоцикла «Урал» М-62. 1961 року з'явився НАМІ-049А з V-подібною «четвіркою» від «Запорожця», приводом на передні колеса і заднім, що підключався за потреби. До його розробки вже долучилися інженери ЗАЗу. Російська Вікіпедія називає ці машини «Огоньок» і «Цілина».
Запоріжжя: ЗАЗ-969 і ЗАЗ-967
Випробування НАМІ-049А пройшли вдало, машина отримала індекс ЗАЗ-969 і 1965 року була готова. Але в Запоріжжі для неї не знайшлося виробничих потужностей, тож про подальшу долю проєкту довелося домовлятися окремо (німецька Вікіпедія).
Військову гілку в Запоріжжі вели довше. Російська Вікіпедія пише, що до 1965 року запорізькі конструктори зробили прототип на основі НАМІ-032М, у 1968–1972 роках побудували 11 еталонних зразків ЗАЗ-967, а 1972 року машину рекомендували до серійного виробництва вже як ЛуАЗ-967М.
Чому виробництво дісталося Луцьку
Майданчиком для обох машин став Луцький машинобудівний завод, який до того робив кузови й рефрижератори. З 1965 року він брав участь у підготовці документації на ЗАЗ-969, а згодом отримав усе виробництво й довів машину до серійної готовності (німецька Вікіпедія). У грудні 1966 року в Луцьку зібрали першу партію з 50 машин (українська Вікіпедія). Документацію на військовий транспортер, за російською Вікіпедією, передали до Луцька 1967 року.
ЗАЗ-969В: чому перші машини були передньопривідними
Конструкція ЗАЗ-969 передбачала постійний привід на передні колеса і задній міст, що підключається за потреби. Українська Вікіпедія описує її так: двигун уніфікований із силовим агрегатом «Запорожців» 965А і 966В, але стоїть спереду, є блокування диференціала заднього моста і понижувальна передача, підвіска незалежна торсіонна, а пари прямозубих шестерень біля маточин коліс дають великий дорожній просвіт.
Перші серійні машини вийшли без заднього приводу. Англійська Вікіпедія з посиланням на книгу Енді Томпсона «Cars of the Soviet Union» пояснює це тим, що постачальник задніх мостів віддавав пріоритет військовому транспортеру. Німецька Вікіпедія пише лише, що розробка серійного заднього приводу затягнулася. Спрощений ЗАЗ-969В отримав звичайну чотириступінчасту коробку без понижувальної передачі, і таких машин, за німецькою Вікіпедією, зробили близько 7400.
Повний привід з'явився на зламі десятиліть. Російська Вікіпедія пише, що повнопривідний ЗАЗ-969 завод освоїв 1969 року, а серійно випускав з 1970-го; українська Вікіпедія теж називає 1970 рік. Німецька датує початок випуску машин з підключуваним заднім приводом 1971 роком. Точного місяця переходу джерела не називають.
Що було далі: 969А, 969М і серійний ТПК
1975 року почався серійний випуск ЛуАЗ-969А, 1979-го ЛуАЗ-969М (ЕСУ). Модернізовану машину, за ЕСУ, високо оцінили на ВДНГ у Москві ще до початку серії; німецька Вікіпедія датує показ на ВДНГ і на автосалоні в Турині 1978 роком.
Транспортер дістався до конвеєра пізніше за цивільну машину. ЕСУ називає початком серійного випуску ЛуАЗ-967М 1975 рік; російська Вікіпедія пояснює затримку тим, що заводу бракувало близько шістдесяти штампів. Випуск тривав до 1989 року, і за весь час, за російською Вікіпедією, зробили близько 7940 транспортерів.
Питання й відповіді
Чому ЗАЗ-969В мав лише передній привід?
Англійська Вікіпедія з посиланням на книгу Енді Томпсона пише, що постачальник задніх мостів першочергово забезпечував військовий транспортер. Німецька Вікіпедія пояснює це тим, що розробка серійного заднього приводу затягнулася.
Хто розробляв «Волинянку»?
Ідею й перші прототипи дав НАМІ: транспортер вела група Б. М. Фіттермана і Ю. А. Долматовського, паралельно там робили цивільні «Огоньок» і «Цілину». Над ЗАЗ-969 разом з НАМІ працювали інженери Запорізького автозаводу, а до серійної готовності машину довів Луцький завод.
Коли ЛуАЗ-967 став серійним?
За ЕСУ, серійний випуск ЛуАЗ-967М почався 1975 року. Російська Вікіпедія пояснює затримку браком приблизно шістдесяти штампів і пише, що випуск тривав до 1989 року.
Джерела
- Вікіпедія (рос.): ЛуАЗ-967 (ru.wikipedia.org)
- Wikipedia (нім.): LuAS-969 (de.wikipedia.org)
- Вікіпедія (укр.): ЗАЗ-969 (uk.wikipedia.org)
- Вікіпедія (укр.): Автоскладальний завод № 1 (Богдан Моторс) (uk.wikipedia.org)
- Вікіпедія (рос.): Луцкий автомобильный завод (ru.wikipedia.org)
- ЕСУ: Луцький автомобільний завод (Г. В. Пасов, т. 18, 2017; ред. 2023) (esu.com.ua)
- Wikipedia (англ.): LuAZ-1302 (розділ про ZAZ-969, за кн. A. Thompson «Cars of the Soviet Union», 2008) (en.wikipedia.org)


