Конструктори й керівники Луцького автозаводу

НАМІ: група Фіттермана і Долматовського

Роботу над легким плавучим всюдиходом для переднього краю почали в НАМІ в середині 1950-х. Російська Вікіпедія (стаття про ЛуАЗ-967) називає керівниками групи Б. М. Фіттермана і Ю. А. Долматовського, а серед учасників А. Е. Оксентьєвича, В. А. Миронова, Ф. Г. Хайдукова, М. М. Бахмутського, В. Н. Степанову і Н. В. Лагуненок. Уже перший зразок НАМІ-032Г мав торсіонну підвіску і колісні редуктори, які потім успадкували серійні луцькі машини.

Борис Михайлович Фіттерман (1910–1991) прийшов до НАМІ з досвідом головного конструктора великого заводу. За російською Вікіпедією, з березня 1943 року він очолював конструкторську службу московського ЗІС і залишався на посаді до арешту 1950 року. Після реабілітації 1955 року завідував у НАМІ лабораторією і керував бюро легкових автомобілів. Та сама стаття називає його головним конструктором ЗАЗ-965 «Запорожець», агрегати якого пізніше стали основою луцьких машин.

Юрія Долматовського стаття про ЛуАЗ-967 згадує одним рядком, поруч із Фіттерманом. Чим саме він займався в групі, з неї не зрозуміло.

Цивільна гілка: «Огоньок» і «Цілина»

Паралельно з транспортером у НАМІ робили цивільний всюдихід для села. Німецька Вікіпедія пише, що розробка почалася наприкінці 1950-х, а орієнтиром спершу був австрійський Steyr-Puch Haflinger. Перший прототип мав двоциліндровий мотоциклетний двигун, а вже 1961 року з'явився НАМІ-049А з мотором від «Запорожця», над яким разом з НАМІ працювали інженери ЗАЗу. Російська Вікіпедія називає ці машини НАМІ-049 «Огоньок» і НАМІ-049А «Цілина».

Прізвищ запорізьких конструкторів, які доводили цивільний ЗАЗ-969 і військовий ЗАЗ-967, у перевірених джерелах немає.

Конструктори Луцького заводу

Імен луцьких головних конструкторів радянських років у джерелах, відкритих для цієї сторінки, не знайшлося. Зате видно, що робила заводська служба. Німецька Вікіпедія пише, що саме ЛуАЗ довів ЗАЗ-969 до серійної готовності, коли в Запоріжжі не знайшлося потужностей. 1977 року на заводі почали вдосконалювати ЛуАЗ-969А, і з цієї роботи вийшов ЛуАЗ-969М (українська Вікіпедія).

Дизайн ЛуАЗ-1301 теж малювали в Луцьку. Українська Вікіпедія пише, що конструктори заводу уніфікували частину деталей з машинами ЗАЗ: фари й конструкцію дверей узяли від «Таврії», лише двері зробили трохи вищими, а замки й дзеркала теж були запорізькі. «Дзеркало тижня» у квітні 2002 року додавало, що зовнішність оновленого 1301 осучаснили молоді дизайнери заводу.

Геннадій Хаїнов і «ЛуАЗ-Прото»

Альтернативу луцькому 1301 запропонував сам НАМІ. За російською Вікіпедією (стаття про ЛуАЗ-1301), у 1988–1989 роках у ленінградській лабораторії інституту під керівництвом Геннадія Хаїнова зробили експериментальний «ЛуАЗ-Прото» з пластиковим кузовом. Він отримав двигун МеМЗ-245 від «Таврії», шестиступінчасту синхронізовану коробку, де дві перші передачі були понижувальними, і задню залежну підвіску типу «Де Діон». До серії ця машина не дійшла.

Керівники заводу

Імен директорів радянського періоду в джерелах, відкритих для цієї сторінки, немає: ні енциклопедичні статті, ні офіційна хронологія підприємства їх не наводять. Тому перелік поки починається з 1990-х і доповнюватиметься, щойно знайдуться документальні підтвердження.

Найдовше в новітній історії заводом керував Володимир Петрович Гунчик, який народився 1958 року в Камені-Каширському на Волині. Його шлях на ЛуАЗі, за довідкою LB.ua, виглядає так:

• 1983–1986: секретар комітету комсомолу заводу;
• 1986–1987: начальник цеху енергопостачання;
• 1989–1995: головний енергетик, у 1993–1995 роках водночас заступник головного інженера з ремонту обладнання та екології;
• з 16 серпня 1995 року: директор заводу;
• січень 1996 – вересень 2000: голова правління ВАТ «Луцький автомобільний завод»;
• вересень 2000 – вересень 2004: генеральний директор;
• вересень 2004 – 2008: голова наглядової ради;
• 2009: знову генеральний директор, у 2009–2011 роках директор ДП «Автоскладальний завод № 1», у 2011–2014 роках виконувач обов'язків його директора.

Гунчик і ЛуАЗ-1301

У квітні 2002 року «Дзеркало тижня» цитувало Гунчика як директора заводу. За його словами, ЛуАЗ-1301 узяв від «Волинянки» все найкраще і при цьому отримав сучасніші технічні рішення. Газета писала, що повноцінний випуск почнеться 2003 року. Цього не сталося: українська Вікіпедія пише, що через брак фінансування серію відклали на 2005 рік, а згодом Гунчик заявив, що виробництво буде нерентабельним, бо модель застаріла. 2006 року проєкт закрили остаточно, а його історію розказано на сторінці про завод після 2000 року.